Моя лучшая подруга это Яна Она моя одноклассница. Но мы видимся ней не только в школе. Ведь мы с Яной дружим уже почти пять лет! Она чуть выше меня ростом, худенькая. Ее длинные волосы имеют русый цвет, а большие глаза голубые, как незабудки.С Яной никогда не бывает грустно. Она постоянно придумывает новые занятия и развлечения для нас обоих. А еще моя подруга относится к таким редким людям, которые никогда не вешают нос! Она весела и бодра в любой ситуации. Мы с моей лучшей подругой проводим вместе много времени. Вместе мы ходим в бассейн, гулять и играть в настольный теннис на спортивной площадке. Мы любим приглашать друг дружку в гости. То Яна приходит ко мне, то я к ней. Мы завариваем чай, едим пирожные, смотрим кино или пересматриваем интересные страницы в Интернете. Наши родители одобряют нашу с Яной дружбу .Даже если мы порознь сидим по домам, то переписываемся в Интернете или болтаем по телефону. Мы пересылаем друг другу смешные рисунки, анекдоты или записи любимых песен. Я очень уважаю Яну за все хорошие черты ее характера. И тоже стараюсь быть для нее самой лучшей подругой.
Влітку я з друзями часто вибирався на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гав за красою природи.
Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.
А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здалось мені блакитним, але потім я розгледів білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квітку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.
З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.
Знизу у травичці я побачив ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішилв не турбувати маленького їжачка і мовчки гав за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.
Усі розмовляли, вселились, а я йшов і думав про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!
