Безумовно, і мовчазність і скромність дуже потрібні для розмови. Якщо ти будеш вести себе занадто зухвало, постійно говорити, перескокуючи з теми на тему, тим самим паморочиш голову своєму слухачеві, виплеснуши на нього за декілька хвилин увесь свій словарний запас - це може відвернути його від тебе, бо занадто балакучі люди мало кому подобаються. В такій ситуації не завадить трішки мовчазності та скромності, але занадта сором'язливість як і занадта балакучість робить людину підозрілою, відштовхує її від нас, з нею стає не цікаво. Звичайно, нам приємно коли людина мовчить, слухає нас, не перебиває на половині слова, але якщо з людини, як то кажуть слова щипцями не витягнеш - це не дуже добре.
Висновок - Скромність і мовчазність повинні обов'язково бути присутніми під час розмови, але цих якостей в розмові не повинно бути занадто, бо це може відштовхнути співрозмовника від тебе.
Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.
У буйні зелені крони дерев, осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя.
Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.
Ще пишніше розквітне твоя врода.
Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…
Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.
У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.
— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.
І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.
У кожної людини-свій талант.Хтось чудово малює,хтось-співає,а хтось красиво складає вірші.Та усі ж розвивають свої уміння?На жаль,ні.Я вважаю,що свої таланти потрібно розвивати.Ось,наприклад,моя подруга,що дуже полюбляю писати пісні.Якось на уроці до неї прийшла муза,та вона написала чудову пісню,що зробили гімном нашой школи.Чому ж іноді люди не використовують миті для того,щоб записати свої думки?Нізащо не потрібно спиняти свої думки,адже хто знає-можливо людина напише якийсь чудовий вірш,який принесе йому популярність.Якщо не використовувати усі можливості,то можна і талант свій "зарити у землю".Так що не спиняйте думок крилатих,любі друзі!
P.S. Не совсем твір-роздум,только с его елементами,но хоть что-то :)