Кожен з нас напевно хотів би називатися справжнім українцем, оскільки наша нація у багатьох викликає саму справжню гордість. Щоб зрозуміти це в повній мірі і в цьому переконатися, достатньо поглянути на історію України та на її сьогодення. Історія переповнена прикладами того, як наші співвітчизники здійснювали справжні подвиги, боролися за суверенність і незалежність нашої країни і, в кінцевому підсумку, добивалися цього. Хорошим свідченням і доказом цього є той факт, що Україна сьогодні є суверенною і незалежною державою.
Але не тільки історія змушує пишатися всіх нас своєю країною. І навіть сучасність кидає серйозні виклики Україні в цілому і всім нам зокрема. Сьогодні всі ми можемо прекрасно бачити те, наскільки серйозний і масштабний той обсяг проблем, які виникли у нашої країни. Ми бачимо, що країна вже втратила частину своєї території, на іншій частині ведуться фактично бойові дії і, насправді, складно передбачити, що буде з країною вже незабаром. Саме цей момент і є визначальним у плані самоідентифікації, у плані визнання себе повноцінним українцем з усіма витікаючими з цього наслідками.
Існує безліч факторів, які можуть розділити українців, але найголовнішим з них є мова. Варто зауважити, що величезна кількість сучасних громадян України українською мовою не спілкуються і не навіть не вважають за потрібне її знати. Можна задатися раціональним питанням: а чи можна взагалі вважати всіх цих людей українцями в такому випадку? Що ж, це питання актуальне і потребує спеціального розгляду. Варто зауважити, що належність до нації визначається не лише володінням певною мовою, але і самоідентифікацією. Ми може бачити сьогодні безліч патріотів, які готові боротися за країну до останнього, але при цьому всі ці люди не говорять українською мовою. Я думаю, що їх теж можна вважати українцями. І нехай вони поки що не зрозуміли того, що українська нація може остаточно сформуватися лише тоді, коли переважна більшість її представників буде спілкуватися виключно українською мовою, все-таки вони мають право і ідентифікують себе українцями у повній мірі.
Я думаю, що людина може називатися справжнім українцем навіть за умови того, що вона українською мовою в більшості випадків не спілкується. Так склалося, що в нашій країні існує особливий вплив російської мови, вона надзвичайно популярна і часто використовується. І тому багато патріотів України використовують саме її. І навряд чи можна вважати нормальним і адекватним ображати цих людей та забороняти їм розмовляти на тій мові, яка їм більш зручна.
Небо: синє, нескінченне, хмарне, загадкове, нічний, ранкове, блакитне, похмурий. Доля: загадкова, важка, незрозуміла, невідома, нудна, цікава, моя, твоя, жорстока. День: ясний сонячний хмари, теплий, холодний, кращий, гірший, світлий, похмурий, дощовий, казковий, що запам'ятовується. Стежка: протоптана, невідома, звірина, людська, вузька, широка, сніжна. Воля: залізна, сильна. Стілець: жорсткий, м'який, дитячий, старий, новий, зручний, некомфортний, чужий, що розвалюється. Молоко: тепле, холодне, кисле, коров'яче, козяче, смачне. Військо: слабке, сильний, велика, маленька, жорстоке, новий, солдатське. Кубок: переможний, золотий, срібний, мідний, улюблений, виграний, важкий, легкий, порожній
Планшети, смартфони, нетбуки – ще кілька років тому ці слова не викликали жодних асоціацій у пересічної людини – нині без ґаджетів практично не обходиться ніхто.
У наш час з’явилися різні гаджети .Найчастіше ми використовуємо телефон і комп’ютер .Звісно це може пригодитися в роботі чи в навчанні ,але це затрачає нам час ,без цих гаджетів ми б могли б зробити більше діл і не гаяти час
За до телефону і інших гаджетів ми не тільки втрачаємо час, а щей здоров’я
Якщо ,нам важливіше здоров’я і свій час ,то ми можемо прожити без телефону і комп’ютера