Ми звикли називати себе й суспільство,до якого належимо,українською нацією. А що ж означає таке популярне сьогодні слово "нація"? Учені стверджують, що це певний колектив людей, які маюты спільне походження, спільну культуру. Однак найголовнішою ознакою, що дає право називатися нацією,€ - найбільша духовна цінність українського народу.Не раз Мова — бувало, проходячи повз незначної кількості людей,до нас линуть такі вислови, які просто неприємно слухати. На жаль, сьогодні я все рідше і рідше зустрічаю людей, які володіють і вміють розмовляти рідною мовою.Мене, досить часто, цікавлять питання: чи вміємо ми спілкуватися?, чи ставимо собі за мету досягти успіху в певній справі за до доречно сказаного, вміло використаного ввічливого слова?, чи завжди усвідомлюємо силу свого слова?, чи остерігаємось завдати необережним словом душевної рани співрозмовников показують: не всі і не завжди.Живучи в постійному дефіциті добра, милосердя ми непомітно для себе спростили, збідніли етикет спілкування, засмітивши його нецензурною лексикою. Ця лексика вже так влилася в наше спілкування, що і у світі, напевно,не залишилося жодної людини, яка б нею не користувалася. Тема використання нецензурної лексики у мовленні дуже актуальна серед підлітків. Між ними побутує така думка, що вживання подібних слів до здобути визнання і у своїх однолітків, бо виявляється, що користуватися такими висловами стало модно. чи приємно нам слухати таку мову,де раз у раз проскакує "гостре слівце"? Думаю, що ні. I якщо навіть у підліткових компаніях можливо,До стати "своїм", але аж ніяк не стане у пригоді, коли доведеться здобувати потрiбну освіту чи зайняти гідне місце в конструкції суспільства. Вживання нецензурної лексики може призвести до того,шо зможеш втратити найближчих друзів. Недарма давньогрецький філософ Піфагор говорив: "Беcіду варто вести так,щоб співрозмовників з ворогів робити друзями, а не друзів- ворогами".Ми не повинні псувати свою мову нецензурною лексикою, адже це отруює спілкування і сприяє деградації суспільства, що неможливо для держави, яка прагне самовдосконалення.
Тема людяності ніколи не втрачала актуальності. То що ж робить людину Людиною? На це питання неможливо дати вичерпну відповідь, тож варто розглянути кілька варіантів.
По-перше, це присутність якомога більшої кількості духовних чеснот в особистості, бажання постійно розвиватися і прагнути до чогось кращого. Частково це вибір кожного, але починається з багаторічного виховання вдома й у школі. Людяність полягає в сукупності цінностей, у мислення, у ставленні як до рідних, так і до малознайомих людей. По-друге, людина стає Людиною тоді, коли кожен, навіть найбільш непомітний її вчинок свідчить про доброту і духовність. Тоді й оточуючі стануть із повагою ставитися до цієї особи. Все починається із загальних якостей, наприклад ввічливості, відповідальності, терплячості. Володіння ними — неодмінна частина права називатися Людиною. Цікаво й те, що ми не можемо самі про себе так сказати, цей статус потрібно заслужити.
Яскравим прикладом із літератури може слугувати головна героїня однойменного роману Ліни Костенко «Маруся Чурай». Дівчина віддано, не задумуючись над тим, що робить, складала пісні, які стали історичними. Вона жила чесно, не втратила себе навіть тоді, коли її звинуватили у вбивстві. Можливо, Маруся не стала щасливою, однак змогла залишитися Людиною всупереч усім життєвим випробуванням. Дівчина працювала, скільки могла, нікого не звинувачуючи у власній тяжкій долі. Її стійкість заслуговує поваги.
Не можна не згадати випадку з життя, коли ми разом із класом відвідували людей похилого віку, допомагали їм по господарству. Разом із тим мали нагоду почути їхні унікальні історії, яких за стільки років назбиралося чимало. У них було все: радість і горе, перемоги і невдачі, дружба й ворожнеча. Ці люди пережили все достойно і навіть на схилі років не втратили оптимізму, досі ставляться з гумором до життя. Вони — гідний приклад тих, хто справді може без перебільшення називатися Людиною.
Із усього сказаного можна зробити висновок, що стати Людиною з великої літери — це теж складна праця, не кожен може так називатися. Потрібно все життя підтримувати звання, здобуте роками старань, а втратити його дуже легко.