подайдет?
Объяснение:
Найкрасивіша пора року — це осінь. Так багато хто вважає і не дарма. Адже саме восени вся природа вбирається в різнокольоровий наряд. А такої кількості колірних відтінків не побачиш у жодну пору року. Коли осінь тільки починає вступати у свої права, вона ще дуже сильно схожа з літом. Ті ж самі теплі дні та яскраві квіти — айстри та жоржини. Та й трава, і листя ще зелені. Але час невблаганно біжить вперед, і осінь все впевненіше вступає у володіння. І ось тут і стає видно всю її красу. Листя з яскраво зеленого починає повільно перетворюватися на золотисте.
Зимова казка.
Ці слова, скільки доводилося чути й читати, прослизали у свідомості вичовганою красивістю. Спокійного ранку однієї грудневої неділі мені розкрилася чарівність їхнього змісту, коли з ночі довколишність постала м’яким білим шаром снігу, що плавно згладжував усі нерівності.
Міріади сніжинок тихо спускалися на білі шляхи, двори, покрівлі. Вони насідали на кожну штахетину, на кожну галузочку.
Застиглими осінніми димами здавалися посивілі садки коло хат, що пишалися однаковими білими дахами, над якими неквапом куріли димарі — то господині гріли оселі, варили сніданки. З молочної пелени неба, що зливалася із засніженим селом, текла матова яснота, наливаючи кімнати й цілий світ виднотою зимового дня.
Дійсність справді скидалася на гарну світлу казку, де зима справляла свято першого снігу. Хотілося побігти на те велике святкування, зачерпнути руками свіжий сніг, однак шкода було дірявити кроками ту рівненьку незайману красу. І хотілося вічним хотінням, щоб над хатами піднімався, ледь звиваючись убік, добрий димок, щоб дядько у валянках спокійно ніс воду по білій землі й щоб до кожних воріт була протоптана стежка.
Объяснение:
