Согласно легенде, Модэ был старшим и нелюбимым сыном шаньюя Тоуманя, который послал Модэ к юэчжам, потребовавшим заложника. Тоумань планировал совершить набег на юэчжей, чтобы юэчжи вынуждены были убить сына. Но Модэ предугадал намерения отца и при начале набега убил своего стражника и бежал. Удаль Модэ произвела такое впечатление на гуннов, что Тоумань был вынужден поставить его во главе одного из уделов государства, дав в управление 10 тысяч семей.
Модэ стал обучать воинов. Он ввёл в обращение свистящую стрелу и приказал воинам стрелять в том направлении, куда пустит стрелу он. Невыполнение приказа каралось смертью. Однажды внезапно он пустил стрелу в любимого коня, а тем, кто не выстрелил, приказал отрубить головы. Потом он выстрелил в свою любимую жену, а нестрелявших — обезглавил. В конце концов, Модэ выстрелил в своего отца, не последовать его примеру не рискнул ни один из воинов. Так он стал правителем гуннов в 209 году до н. э.
Некоторые тюркологи (Иакинф (Бичурин), Ф. Хирт) отождествляют Модэ с мифическим персонажем огузских племен и уйгуров — Огузханом
Объяснение:
Спа́рта (дор. Σπάρτα; атт. Σπάρτη), або Лакедемон (грец. Λακεδαίμων)[1][2] — місто-держава Стародавньої Греції, найсильніше на Пелопонеському півострові, яке існувало в області Лаконії. Конкурувало з Афінами. Згідно з переказом, політичний устрій Спарти запровадив у VIII столітті до н. е. законодавець Лікург в усній постанові «Велика Ретра».
Объяснение:
арі Спарти — правителі давньогрецького полісу Спарта. Ще в ахейську добу у спартанській державі склалась диархія, коли, після завоювання Пелопоннесу дорійцями, Лаконія, найменш родюча і незначна область, внаслідок обману при жеребкуванні, дісталася неповнолітнім синам-близнюкам Арістодема — Еврісфену і Проклу. Втім існують й інші версії походження двоєвладдя.
Відтак у Спарті одночасно правили два царі, один з яких походив з династії Агіадів (за іменем Агіада, сина Еврісфена), інший — з династії Евріпонтидів (за іменем Евріпонта, онука Прокла). Царі мали право одноосібно приймати будь-які рішення, що впливали на долю держави, не узгоджуючи їх з другим царем, що дозволяло уникнути концентрації влади в одних руках.