Тема дружби та кохання, їх співвідношення і впливу на долю як одної людини, так і людства в цілому не переставала цікавити письменників протягом усього розвитку художньої літератури як мистецтва. По-новому цю проблему освітлено в XX столітті, в епоху катастроф, політичної нестабільності, коли починає формуватись нове відношення до загальнолюдських цінностей. Письменники XX століття часто зображають дружбу та кохання як останню моральну категорію, що лишилась у зруйнованому світі. В романах письменників «загубленого покоління» (до них належать і Ремарк, і Хемінгуей) ці поняття є тим необхідним началом, яке допомагає герою залишитися живим. «Загублене покоління» — це покоління, що пережило першу світову війну і лишилось духовно спустошеним. Ці люди відмовляються від будь яких ідеологічних догм і шукають зміст свого існування в простих людських відносинах. Почуття ліктя товариша, що майже злилося з інстинктом самозбереження, проводить крізь війну душевно самотніх героїв роману Ремарка «На західному фронті без змін»; воно ж визначає відносини героїв роману «Три товариші». Герой Хемінгуея у романі «Прощавай, зброє» відрікся від військової служби, від того, що звичайно називають моральним обов’язком людини, відрікся заради відносин з коханою, і його позиція видається переконливою.
Прочитав рассказ А. И. Куприна «Куст сирени» , я познакомился с его главной героиней Верой Алмазовой, женой небогатого русского офицера. Из рассказа понятно, что Николай Евграфович Алмазов ценой невероятных уси-лий поступил в Академию генерального штаба, а на момент повествования сдавал свой последний экзамен. Вера, будучи человеком от природы весьма энергичным, всячески поддерживала мужа во всем, порой отказы-вая себе в необходимом. Тут стоит задуматься над тем, счастлива ли Вера Алмазова. Кажется, автор нисколько в этом не сомневается. Ведь это о ней он пишет: «Она приучилась встречать каждую неудачу с ясным, почти веселым лицом» . И действительно, Вера энергична и полна оптимизма. Она никогда не падает духом и постоянно поддерживает бодрость духа в муже. Неизвест-но, каких трудов ей это стоит, но она уверена в любви и уважении к себе со стороны мужа, и также искренне любит его сама. Именно любовь к мужу движет ее поступками, ради него она готова идти на любые жертвы. Несмотря на разность характеров супругов, в их семье царит полное взаимопонимание, благодаря которому им удается преодолеть все преграды. Думаю, жертвуя собой ради благополучия мужа, Вера вполне счастлива, ведь взамен она получает его благодарность и любовь. Подтверждение этому я нахожу в строках Куприна: «…они шли домой так, будто бы, кроме них, ни-кого на улице не было: держась за руки и беспрестанно смеясь».
Герой рассказа Астафьева "Фотография на которой меня нет" запомнил своего учителя добрым, скромным и отзывчивым человеком, которого уважали все местные жители. Автор так описывает внешность учителя: "...лицо малоприметное...немного печальные и оттого необыкновенно добрые (глаза)". Учителя герой запомнил как очень отзывчивого человека. Для него было не важно, беден кто-то или богат. И если требуется то он ее окажет. На тот момент герою учитель казался очень взрослым и серьезным. И лишь сейчас, спустя столько лет, он понимает, что учитель - это молодой человек, которому было около двадцати пяти лет. Ученик помнит, что в самые трудные дни, когда у детей не было ни тетрадей, ни учебников, учитель хотел сделать все, чтобы ребята не чувствовали нужды. Образ учителя исключительно положительный.
В романах письменників «загубленого покоління» (до них належать і Ремарк, і Хемінгуей) ці поняття є тим необхідним началом, яке допомагає герою залишитися живим. «Загублене покоління» — це покоління, що пережило першу світову війну і лишилось духовно спустошеним. Ці люди відмовляються від будь яких ідеологічних догм і шукають зміст свого існування в простих людських відносинах.
Почуття ліктя товариша, що майже злилося з інстинктом самозбереження, проводить крізь війну душевно самотніх героїв роману Ремарка «На західному фронті без змін»; воно ж визначає відносини героїв роману «Три товариші».
Герой Хемінгуея у романі «Прощавай, зброє» відрікся від військової служби, від того, що звичайно називають моральним обов’язком людини, відрікся заради відносин з коханою, і його позиція видається переконливою.