Объяснение:
Два яскравих персонажів роману Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу» – це юнкер Грушницький і офіцер Григорій Печорін.
Наші герої – молоді чоловіки. Григорію Печоріну в романі близько двадцяти п’яти, а Грушницький виглядав старше своїх років. Йому давали двадцять п’ять років, але насправді йому йшов лише двадцять перший рiк.
Обидва герої – молоді і красиві чоловіки. Грушницький смаглявий і чорнявий, до того ж він добре складний. А Печоріна йдеться, що він дуже хороший собою.
У Грушницького дуже виразне обличчя, при цьому особа Печоріна не виражає зовсім нічого. Навіть коли він лежав у лихоманці, цього не можна було визначити з виразу його обличчя.
Грушницький – юнкер, який пізніше стає офіцером. Печорін же – офіцер (прапорщик), який раніше був юнкером. Причому сам Печорін вважає, що кращою частиною його життя був саме той період, коли він ходив узванні юнкера.
Обидва персонажі дворяни. Але Печорін – багатий, його називають петербурзьким переможцем, а Грушницький – не дуже багатий і родом з провінції, у його батька є своя село.
Печорін володіє неабияким розумом, в той час, як Грушницького розумним назвати не можна. Печорін стриманий в прояві своїх почуттів і пристрастей, а Грушницький, навпроти, нестримний в прояві своїх емоцій.
Якщо Печорін дуже хоробра людина і вміє брати на себе відповідальність за свої вчинки і дії, то Грушницький у творі виявляє себе як боягузливий маленька людина.
Печорін не любить багато говорити, в розмові він більше мовчить. На його думку, мовчати не так втомлює, як розмовляти. Крім того, це позбавляє тебе можливості проговоритися і ненароком видати свою або чужу таємницю. А цей персонаж дуже вже не любить розкривати своїх секретів. А ще для нього мовчання в розмові – це прекрасна можливість для того, щоб дізнатися чийсь секрет. Грушницький же, навпаки, любить готувати. Він каже довго і зі смаком, використовуючи у своїй промові заздалегідь заготовлені довгі і витіюваті фрази. Тим більше він ділиться своїми секретами практично з усіма.
Печорін дуже нахабний, часто розмовляє з людьми зухвало. А Грушницький – скромний малий, він відчуває себе ніяково, якщо доводиться на навіть якщо це прийнято у людей, що живуть в цьому районі.
Печорін дуже проникливий, він бачить людей наскрізь і знає їх. Грушницький не знає людей, не вміє знаходити до них підхід і зачіпати таємних струн їх душі.
У героїв багато різного, але їх також багато що об’єднує. Вони обидва дворяни, обидва добре виховані і отримали гідну освіту. Вони обидва військові та обидва служать на Кавказі. Що стосується їх характеру, то обидва герої горді, самолюбні і мстиві.
Грушницький увібрав в себе всі негативні якості Печоріна, не взявши від головного героя роману нічого з його позитивних рис характеру. Тому Грушницький дуже вигідно відтіняє Печоріна, адже в порівнянні з Грушницьким, Печорін здається набагато краще, ніж він є насправді.
В обществе много писателей и поэтов, воспевающих женщину, которая испокон веков считается прекрасной половиной человечества. В произведениях русской литературы создано множество женских образов, привлекающих читателей своей поэтичностью, нежностью и душевным спокойствием. Это всеми нами известная Татьяна в поэме «Евгений Онегин» и тургеневская Ася и сильные духом жены декабристов у Некрасова.
В произведении «Герой нашего времени» Лермонтов показал также несколько образов, совсем непохожих друг на друга. Но одна сторона у них общая - это любовь к главному герою Печорину, с которым наше знакомство происходит в начале повести «Бэла». Здесь Григорий знакомится с очаровательной девушкой по имени Бэла. Она влюбляется в молодого человека с первого взгляда всем сердцем. Печорин для нее стал всем на этом свете. Однако Печорину девушка быстро надоела. Она не принесла ему той новизны, которую он ждал. Страдания Бэлы глубоки, и смерть ее неизбежна. Ее погибель становится избавлением для покинутой души.
Другая героиня-контрабандистка немного схожа с Бэлой. Дело в том, что обе девушки принадлежат не к высшему обществу. Но в контрабандистке есть что-то неизведанное и таинственное, к которому стремится Печорин. Золотистый отлив волос, завораживающий взгляд притягивали нашего героя. Но опять же девушка эта для него была лишь очередной забавой.
Совершенно непохожа на этих героинь княжна Мери. Она принадлежит к светскому обществу. Хотя она и кокетничает с молодыми людьми, но по своей неопытности и неразборчивости в людях допускает ошибки. Мери предстает перед нами мечтательной и обворожительной красавицей. Девушка создает свой образ мужчины, совершенно отличавшийся от книжных героев, и ищет его в первом встречном. Вначале ей нравится Грушницкий, затем ее внимание переходит на Печорина. Его ухаживания она воспринимает по-настоящему. Увидев настойчивость Григория, она видит в нем того единственного, о котором мечтала. Мери влюбляется в него и думает, что Печорин ее полюбил от всего сердца. Но настоящего Григория она так и не увидела и не стремилась понять. Для нашего героя княжна была всего лишь очередным развлечением. Мы искренне жалеем девушку и осуждаем Печорина за то, что он заставлял ее страдать.
И последняя женщина, которая сумела, как говорит Печорин, его понять- это Вера. Она смогла принять его со всеми его достоинствами и недостатками. Но их отношения очень сложные. Вера –замужняя дама, а нашему герою было интересно добиться ее расположения. В конце концов он ее теряет, и от этого страдает.
Все женщины, которые имели особые чувства по отношению к Печорину были глубоко несчастны. Но и сам герой одинок и полон страданиями от этой любви.
Объяснение:
надеюсь
