Рельеф области отличается равнинностью.Тем не менее, для города характерен перепад высот, достигающий 60—70 м,поэтому основная часть гор расположена в самом городе Томске.Большую часть территории занимают леса, болота, реки и озера.Значительную часть области занимают лесные массивы, где четко прослеживаются основные зоны: средней тайги, южной тайги и лесостепная.
Правильні відомості про Землю та її форму з’явились не відразу, не в один час і не водному місці. Проте де саме, коли, у якого народу вони були найбільш правильними, з’ясувати важко. Дуже вже мало збереглося про це вірогідних стародавніх документів та матеріальних пам’яток. Одна з найдавніших культурних країн на Землі – Китай. За кілька тисяч років до н.е. китайці мали писемність, уміли зображати місцевість на карті і складали географічні описи. Та, на жаль, старокитайські „рисунки” (карти) і описи земель ще майже не вивчені.
Індійська культура теж дуже давня. За переказами, індійці уявляли собі Землю у вигляді площини, що лежить на спинах слонів. Цінні історичні матеріали дійшли до нас і від стародавніх народів, які жили на Близькому Сході, в басейні рр. Тігру та Єфрату, в дельті Нілу і вздовж берегів Середземного моря в Малій Азії і Південній Європі. До наших часів дійшли писані документи з стародавньої Вавілонії. Давність їх – близько 6000 років. Вавілоняни, в свою чергу, успадкували знання від ще більш стародавніх народів. Вавілоняни вважали, що Земля має вигляд гори, західний схил якої займає Вавілонія. Вони помітили, що на південь від Вавілону – море, а на сході височать гори, через які не наважувались переходити. Тому їм здавалось, що Вавілонія розташована на західному схилі „світової” гори. Гора ця – кругла, і оточена вона морем, а на море, як перевернута чаша, спирається тверде небо – небесний світ. На небі, як і на Землі, є суша, вода та повітря. Небесна суша – це пояс сузір’їв Зодіаку, який як гребля, простягнувся серед небесного моря. По цьому поясі суші рухаються Сонце, Місяць і п’ять планет. Під Землею знаходиться безодня – пекло, куди спускаються душі померлих; уночі Сонце проходить через це підземелля від західного краю Землі до східного, щоб уранці знову почати свій денний шлях по небу гаючи, як за морським горизонтом заходить Сонце, люди думали, що воно спускається в море і що сходити воно теж повинно з моря. Отже, в основі уявлень стародавніх вавілонян про Землю лежали за явищами природи. Проте знання їх були обмежені, і через те вони не могли правильно пояснити ці явища. Народи, які жили в Палестині, інакше уявляли собі Землю, ніж вавілоняни. Стародавні євреї жили на рівнині, і Земля здавалась їм рівниною, на якій подекуди височать гори. Особливе місце у світобудові євреї відводили вітрам, які приносять з собою то дощ, то посуху. Оселя вітрів, на їх думку, міститься в нижньому поясі неба і відокремлює собою Землю від небесних вод: снігу, дощу і граду. Під Землею залягає вода, від якої догори йдуть канали, що живлять моря і ріки. Уявлень про форму всієї Землі у стародавніх євреїв, очевидно, не було. Відомо, що фінікійці, єгиптяни і стародавні греки були добрими мореплавцями: навіть на невеликих кораблях вони сміливо вирушали в далекі плавання і відкривали нові землі. Дуже багато чим географія завдячує еллінам, або стародавнім грекам. Цей нечисленний народ, що жив на півдні Балканського і Апеннінського півостровів Європи, створив високу культуру. Про найдавніші відомі нам уявлення греків про Землю ми знаємо з поем Гомера – „Одіссеї” і „Ілліади” (12-8 ст. до н.е.). З цих творів видно, що греки уявляли собі Землю трохи опуклим диском, який нагадує щит воїна. Сушу кругом обтікає ріка Океан. Над Землею розкинувся мідний небозвід, по якому рухається Сонце, піднімаючись щодня з вод Океану на сході і поринаючи в них на заході.
Г. в. могут сочетаться с войнами между государствами, с борьбой против иностранной интервенции и национально-освободительной борьбой. Для эпох социальной революции характерны Г. в. , в которых воюющими сторонами являются прогрессивные и реакционные классы, угнетённые и угнетатели. По объективной роли в истории такие войны выступают как необходимое средство достижения политических целей революции либо путём восстаний угнетённых классов, борющихся за своё социальное освобождение, либо же путём подавления контрреволюционных мятежей (например, Вандея 1793 во Франции) , направленных на реставрацию отживших общественных отношений и возврат к власти реакционных классов.
Более Развёрнутый:
Гражданская война - организованная вооружённая борьба за государственную власть между классами и социальными группами внутри страны, наиболее острая форма классовой борьбы. В классово-антагонистическом обществе Г. в. представляет «...естественное, при известных обстоятельствах неизбежное продолжение, развитие и обострение классовой борьбы". Г. в. вырастают на почве социальных кризисов, когда государственная власть уже не в состоянии «умерять столкновения» враждебных классов, подавлять своими «законными» средствами классовых противников существующей политической и общественной системы. Условия, порождающие Г. в. , определяются расстановкой классовых сил внутри страны и на международной арене, и поэтому Г. в. могут сочетаться с войнами между государствами, с борьбой против иностранной интервенции и национально-освободительной борьбой. Для эпох социальной революции характерны Г. в. , в которых воюющими сторонами являются прогрессивные и реакционные классы, угнетённые и угнетатели. По объективной роли в истории такие войны выступают как необходимое средство достижения политических целей революции либо путём восстаний угнетённых классов, борющихся за своё социальное освобождение, либо же путём подавления контрреволюционных мятежей (например, Вандея 1793 во Франции) , направленных на реставрацию отживших общественных отношений и возврат к власти реакционных классов. В антагонистических общественных формациях бывают, однако, и такие Г. в. , в которых друг другу противостоят различные группировки господствующих классов (например, Г. в. периода падения Римской республики, Алой и Белой розы война в Англии) . Исторические типы и формы Г. в. многообразны: восстания рабов, крестьянские войны, партизанские войны, вооружённая борьба народа против правительства и т. п. Для эпохи пролетарской революции характерно, как указывал В. И. Ленин, появление более высоких и сложных форм «...продолжительной, охватывающей всю страну гражданской войны, т. е. вооруженной борьбы между двумя частями народа» . В таких войнах происходит, как правило, разделение территории государства между воюющими сторонами, каждая из которых имеет свой аппарат для ведения военных действий, организации армии, политического управления. Специфические особенности Г. в. по сравнению с войнами между государствами нашли отражение в разработке тактики Г. в. , подчинённой решению задач политической, классовой борьбы. Насильственное свержение народом реакционного правительства является справедливым актом. Право народа на вооруженную борьбу против антинародного правительства отстаивали в 18 в. представители мелкобуржуазной и буржуазной демократии и утопические коммунисты (Ж. Ж. Руссо, К. Гельвеций, Т. Джефферсон, Г. Мабли и др.) . Это право было юридически оформлено в ряде документов эпохи буржуазных революций (например, в американской Декларации независимости) . В современную эпоху последовательным защитником Г. в. за освобождение трудящихся от всякого гнёта выступает международный рабочий класс, его коммунистический авангард. Вместе с тем марксизм отвергает требование Г. в. «при любых условиях» , выдвигаемое доктринёрами и догматиками, бланкизмом, «левым» ревизионизмом. Рабочий класс заинтересован в свержении господства монополистического капитала и подавлении сопротивления контрреволюционных сил, не доводя дела до Г. в. Но возникновение её зависит от силы сопротивления реакционных классов, которые обыкновенно первыми прибегают к Г. в. В таких условиях завоевать власть, подавить контрреволюционные мятежи можно лишь организованной вооруженной борьбой рабочего класса и его союзников. С усилением репрессивного военно-полицейского аппарата, ростом милитаризма в капиталистических странах, развитием военной техники успех в Г. в. в решающей степени зависит от организованности народных масс и перехода войск на сторону революции. ... Источник: www.dic.academic.ru
