Головною героїнею роману є доброзичлива та чуйна по відношенню до людей, кмітлива Софійка. Дівчинка-підліток постає перед нами слухняною донькою і доброю сестричкою, закоханою ученицею і щирою подругою, невтомним "пінкертоном" і краєзнавцем-
любителем: "Пронозлива дуже! Навіть я при ній мало, як ти кажеш, не розкололась!", "Софійка вміла міркувати", "Але хлопець
Софійчиної мрії не мусив би палити. Як не палять ні тато, ні Сніжанин жених", "Правду мама каже, що вона вередлива".
Оригінальні міфопоетичні образи у повісті Володимира Дрозда «Ирій» Володимир Дрозд народився і виріс на Поліссі, серед чудової природи. Міфологічні образи були реальністю його життя. Хлопчик вірив, що в чистих, прозорих водах річок живуть русалки, в густих лісових нетрях — лісовики і мавки, людські оселі охороняють домовики. Він прислухався до розповідей поліщуків, вивчає мову не з книг, а з вуст людей. Повість «Ирій» насичена химерними образами, що робить твір веселою, щирою оповіддю про чутливий світ дитячої душі. Хлопчик фантазував над книгами біля пічного віконця, у якому гуготить вогонь. Червонястий промінь каганця вихоплює з пітьми рядочки літер, що обплутують хлопчика і ведуть у казкові світи де інше небо, земля і люди.
Починається вірш зі своєрідної розмови поета з сином про те, що він, підрісши, вирушить у життєву дорогу — з дорогою часто зв’язані зміни в людськім житті. Поет говорить про зустрічі, які чекають на сина на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Все, все може вибирати людина. І шляхи, якими піде. Та завжди з сином будуть «очі материнські і білява хата». Звернемо увагу на епітет «білява хата» — він не тільки передає традиційний білий колір хати, а й наче олюднює її, створює таке враження, неначе йдеться про живу істоту, людину. Шлях, у який виряджає сина поет, сповнений тривог і небезпек. Та сили юнакові, мужності надає рідна земля, любов до неї. Завершується поезія «Лебеді материнства» крилатою фразою, що здається створеною не Симоненком менш як тридцять років тому, а в сиву давнину і самим народом,— стільки в ній геніальної простоти, мудрості, глибини почуття й думки: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Головною героїнею роману є доброзичлива та чуйна по відношенню до людей, кмітлива Софійка. Дівчинка-підліток постає перед нами слухняною донькою і доброю сестричкою, закоханою ученицею і щирою подругою, невтомним "пінкертоном" і краєзнавцем-
любителем: "Пронозлива дуже! Навіть я при ній мало, як ти кажеш, не розкололась!", "Софійка вміла міркувати", "Але хлопець
Софійчиної мрії не мусив би палити. Як не палять ні тато, ні Сніжанин жених", "Правду мама каже, що вона вередлива".
Объяснение:
я больше не знаю что писать,прости