Одним з улюблених прийомів Любові Пономаренко можна вважати умовчання. Сюжетні оповіді письменниці ‑ окремі епізоди, з яких, урешті, й постає історія. Вочевидь, уривчастість нарації, на думку авторки, ‑ дуже вдячний хід у залученні читача до співавторства. Відтак із тексту в текст доводиться збирати новий трагічний житейський пазл із надією на оптимістичний поворот. Щоправда, іноді читач почуває себе непроханим гостем, який з увічливості мусить переглядати цілу купу фотокарток із невідомими і малоцікавими людьми, історії яких нам оповідають.
1)Три хлопчика вийшли з магазину.
2)Юлько потрапив у дитячу кімнату міліції.
3)Немолода жінка спонукала задуматься над вчинком своїх друзів. Якби були справжні друзі вони б його ніколи не кинули.
4)Антон Дмитрович запропонував прогулянку в парку.
5)Хлопці знайшли сороку.
6)Блько познайомив Славка з Стефком
7)Стефка назвали "соловей-розбійник".
8)Блько відмовився прати сороку до себе до дому.
9)Юлько назвав Славка дрогом живої природи.
10)Славко заніс сороку Надії Григорівні.
11)Сороку забрала донька Надії Григорівни.
12)Славко помітив щось дуже незалежне й водночас невеседа в постаті Стефка