Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька "Котку, котку рябку, викопай нам грядку".
У піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка "Історія України в народних піснях", там можна прочитати про все: і про Богдана Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.
Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.
ответ:Остроми́рове Єва́нгеліє — одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства в давньоруській редакції, яка була створена на Русі. Пам'ятка української мови[1][2][3].
«Остромирове Євангеліє» містить євангельські читання для неділі та свят. Переписане у 1056–1057 рр. із староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий родичем князя Ізяслава Ярославича (за гіпотезою Анжея Поппе, згадана в надписі дружина Остромира Феофана могла бути донькою Володимира Святославича та Ганни Візантійської). За гіпотезою Юрія Диби та Ігоря Мицька походження протографу книги слід пов'язувати зі скрипторієм чеського бенедиктинського слов'янського монастиря в Сазаві, про що свідчить її місяцеслов та художнє оформлення. Вірогідно також, що у Києві могли знайти прихисток і сазавські монахи-вигнанці[4].
Объяснение:
Можна будь ласка «лучший ответ»