“Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені до дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.
Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.
Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.
Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.
Книга В. Нестайка “Тореадори з Васюківки” мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.
Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.
До побачення, Яво, і усього тобі найкращого!”
Сашко з Софійкою зупинили прокляття, врятувавши Катрю із її сім'єю. Дід Толя повернувся до сім'ї написавши лист про те, що з цим бізнесом у нього трапився провал у пам'яті і він геть забув про сім'ю. Бабуся сердилася, але коли вона у письмі прочитала, що він, дід Толя, який був сиротою, згадав про те, як його виховувала бездітна, добра Катерина. Оскільки Катерина загинула 50 років тому (а її Софійка з Сашею врятували), бабуся термін "провал у пам'яті" сприйняла буквально і таки ла "склєрозика", як вона зрозуміла.
У творі Емми Андієвської «Казка про яян» розповідається про несподівану надзвичайну пригоду хлопчика-пастушка, який одного разу, займаючись випасом домашньої худоби, впав у провалля, погнавшись за козою. Головна ж пригода почалася с того моменту, коли він, прийшовши до тями, побачив, що опинився на великій площі якогось невідомого йому міста. Пастушок був дуже здивований, але ні на хвилину не розгубився. Перше, що він хотів зробити, так це розпитати у жителів міста, куди ж він потрапив. Та на його запитання ніхто не відповідав, бо кожен городянин буз зайнятий будуванням своєї, досить дивної, вежі. Незрозумілі вежі постійно руйнувалися, а їх володарі знов і знов починали їх відбудовувати.
Хлопчик був добрий, чуйний та чемний, він з усією повагою звертався із своїми запитаннями до мешканців міста, але, незважаючи на це, ніхто йому не відповідав. Відповів йому лише один дідусь, який розповів хлопцю, що в цьому місті мешкають яяни, які визнають тільки своє особисте «я», нікого не бачать коло себе і не чують інших. Хлопець був дуже цим здивований, бо бачив таке вперше у своєму житті. Він виріс серед справжніх добрих людей і тому його перш за все вчили поважати інших людей, а своє особисте «я» ставити на останнє місце.
Новий знайомець пастушка почув запитання хлопця лише тому, що і сам був чужинцем. Старий теж давно бажав вибратися з цього невеселого міста, та його здолали немощі і хвороби, які не дозволяли зробити це самостійно. А жоден з яян йому не помічник, бо усі вони зайняті лише своїми справами і своїми турботами. А ось хлопчик, як і більшість людей, був уважливий та безкорисливий, тому він не роздумуючи запропонував дідусеві свою до
Оскільки пастушок був ще і цілеспрямований, він за будь-якою ціною і сам хотів повернутися додому, тому одразу ж поцікавився у дідуся, чи є вихід з цього міста. Дід сказав, що є сім невеликих брам, через які можна вийти, сказавши при цьому слово “ти”. Жоден із яян не може вимовити цього слова, тому вони назавжди залишаються у своєму похмурому місті.
Дідусь не міг дійти до виходу з міста, тому що був немічний, та хлопець проявив винахідливість, узяв старого на плечі, та так і вивіз його на собі через браму, яка вивела його знову на те ж саме пасовисько, з якого він потрапив у дивне місто. Своєю поведінкою пастушок довів, що він може протистояти будь-яким негараздам і не розгублюється в самих незвичайних і складних ситуаціях. Крім того, його власне «я» не переважає над «я» оточуючих, бо він завжди співчуває іншим і завжди готовий прийти на до ншим.
Цікавою нагородою хлопцеві за його добре ставлення до людей та людяної поведінки щодо дідуся став мішок з самоцвітами, в який перетворився немічний дідусь у реальному світі. «Казка про яян» навчила мене тому, що усім нам треба робити у своєму житті якомога більше добра, а винагорода за це на змусить довго чекати, хоча сподіватися на неї варто. Казковий твір про яян містить у собі дуже важний прихований повчальний зміст, який доводить нам, що справжня людина не повинна жити лише власним “я”, не помічаючи навколо себе інших, не дбаючи про них та не спілкуючись з ними. А добро, яке зроблене людиною у своєму житті, рано чи пізно обов’язково повертається до неї.
Тотальная распродажа шторок на магнитахЗаказывайте здесь и сейчас! Дешевле не ..Давно х