Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.Люди, їх мільйони... Всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.Так, життя кожної людини–це стежина, встелена жовтогарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними і чорними кольорами, як у пісні „червоне - то любов, а чорне - то журба”...А й справді, кожне життя здається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки – пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері – землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. Тому, щоб усе було, як задумано, кожна людина повинна замислитись: «Що вона може для цього зробити?» Кожен, напевне, хоче жити в світі, де панує мир та злагода, але, на жаль, це все - утопія. Безперечно, всі прагнуть кращого життя, але не кожен прагне до цього. Дехто робить шляхетні вчинки, але це для піару, щоб бути "білим та пухнастим" в очах людей. Завжди за добрі справи людина чекає на винагороду, та це не правильно. За таких умов, ваш вчинок не принесе нікому користі. Але хіба це когось хвилює? У більшості випадків - ні.Та іноді зустрічаються люди, яким не байдужа доля інших. Вони є життєрадісними і, зазвичай, обирають професії, які служать людям. Це вчителі, лікарі, психологи...
Сьогодні теплий осінній день. Сашко та Юрко гралися на вулиці.За весь день вони зробили мало чого хорошого. Та все ж одну добру справу вони таки зробили. Сашко взяв з дому молоток та цв'яхи, а Юрко приніс декілька дощечок. Що змайструвати ,хлопчатам довго думати не прийшлось. Оскільки до зими залишилося уже зовсім мало,друзі вирішили збудувати годівничку. Дощечка до дощечки і справу зроблено.Годівничка вийшла дуже гарною. Хлопчаки відразу помістили туди зерна і повісили її на дерево.Уже за деякий час до годівнички прилетіли пташки. Друзі були задоволені,оскільки сьогоднішній день пройшов недарма
