ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ. Поляки – народ, що належить до західнослов'ян. підгрупи слов'ян. мовної групи. У давньорус. і староукр. писемних пам'ятках відомі як "ляхи", мешканці "Лядської (Ляської) землі". В 10–11 ст., коли сформувалися Польс. і Давньорус. д-ви, навряд чи існувала чітка територіальна межа між поляками і русинами. Не існувало і мовного бар'єру між носіями давньопольс. і давньорус. діалектів. Перший відомий випадок поселення "ляхів" на теренах сучасної України стався 1031, коли київ. кн. Ярослав Мудрий "посадив" захоплених у поході на Польщу бранців у Пороссі. Представники Рюриковичів і Пястів укладали численні міждинастичні шлюби, завдяки чому у столицях рус. князівств з'являлися поляки у складі почтів польс. князівень. Рус. міста відвідували поляки-купці і катол. місіонери (найвідоміший з них – Гіацинт (Яцек) Одровонж, який наприкінці 1220-х – на поч. 1230-х рр. заснував у Києві і Галичі (давньому) домініканські монастирі). Внаслідок династичної кризи у Галицько-Волинському князівстві та смерті його останнього володаря Юрія II Болеслава Тройденовича, частина території князівства з центром у Львові (Галицька Русь) протягом 1340-х рр. перейшла під владу польс. короля Казимира III. Із утвердженням його як верховного володаря у Галицькій Русі починається поставлення на уряди старост (королів. намісників) переважно вихідців з польс. етнічних територій. Запровадження 1434 польс. права і утворення Руського воєводства і Подільського воєводства підтвердили практику, коли воєводами, каштелянами і старостами ставали етнічні поляки або вихідці з неукр. етнічних територій. Серед привілейованої верстви кількість поляків поступово збільшувалася за рахунок як прибульців, так і місцевих зем'ян-шляхтичів, які змінювали політичну орієнтацію. Загалом у цей час поляками у політично-правному значенні називали усіх представників шляхетської верстви. У містах кількість поляків збільшувалася завдяки прибуттю нових членів міських спільнот з інших польс. міст, а також поступовій полонізації нім. міщан, що виразно видно у Львові 16 ст. Катол. церк. структури на укр. землях у 14–16 ст. формувалися за рахунок переважно вихідців з польс. етнічних земель, що у свою чергу призвело до формування стійкого стереотипу католик - поляк.
Со второй четверти XVIII в. (с 1725 г. — со смерти Петра I) в России начинается эпохадворцовых переворотов — смена царствующих особ, которая сопровождалась ожесточенной борьбой между различными группировками придворной знати. В 1722 г. Петр I издал указ о престолонаследии, по которому вопрос о преемнике престола отдавался на рассмотрение «правительствующего го-сударя» . 2. Поскольку Петр I не назначил себе наследника, то решение о том, кто взойдет на престол, должен был принимать Сенат. ...Неограниченное влияние на императрицуоказывал Меншиков. Он стал фактиче-ским правителем России. Своеобразным компромиссом между группировками знати явилось учреждение в начале 1726 г. высшего органа управления государством — Вер-ховного тайного совета.
