ответ::Михайлик – це маленький хлопчик з безпосереднім та щирим сприйняттям навколишнього світу. Як і всі діти в цьому віці, він любить дурачитися і радуватися життю. І хоча він і живе бідно в важкий післявоєнний час, але це не заважає йому насолоджуватись взимку катанням з гірки на ночовках, а влітку жменька спілих черешень приносить йому справжнє щастя. І хоча він іще зовсім малий, але його вже турбуть зовсім не дрібні проблеми: як дістатися до театру, в кого б випросити цікаву книжку. Більш за все Михайлик хотів вчитися, тому він рано почав читати
Объяснение:Михайлик – це маленький хлопчик з безпосереднім та щирим сприйняттям навколишнього світу. Як і всі діти в цьому віці, він любить дурачитися і радуватися життю. І хоча він і живе бідно в важкий післявоєнний час, але це не заважає йому насолоджуватись взимку катанням з гірки на ночовках, а влітку жменька спілих черешень приносить йому справжнє щастя. І хоча він іще зовсім малий, але його вже турбуть зовсім не дрібні проблеми: як дістатися до театру, в кого б випросити цікаву книжку. Більш за все Михайлик хотів вчитися, тому він рано почав читати
«Пинская шляхта» — пьеса классика белорусской литературы, мастера комического жанра Викентия Дунина-Марцинкевича, (фарс-водевиль в одном действии[1]). Написана в 1866 году, первая публикация состоялась в 1918 году, в журнале «Свободная Беларусь.
Аутентичный текст написан на русском языке — фамилии действующих лиц; все авторские реплики и замечания, монологи и диалоги действующих лиц, строки песен на западнополесском (пинском) диалекте. Тем самым, драматург ощутимо усилил реалистичность произведения.[4]
По мнению профессора Лепешавы, язык пинчан в начальном тексте пьесы искажен автором, чтобы приблизить его звучание к украинскому, что, в свою очередь, было нужно, чтобы обойти запрет Александра II на печать на белорусском языке; а печатный вариант 1918 года.
Как заметил литературоведа Иосиф Янушкевич:
"Главная сила, движущая развитие сюжета комедии (фарса-водевиля) Дунина-Марцинкевича, — страх. Обе стороны прекрасно понимают результаты неповиновения царским указам, бывшим и существующим. Пристав Крючков для надменной знати ни больше, ни меньше — "Светлейшая Корона ". Почтительным обращением, драматург словно подчеркивал связь между мелкими судебными крючкотворцами и самодержцем, что держал в страхе всю империю.