I. ЛЮДИНА ЯК МІРА УСІХ РЕЧЕЙ
• Багато є див на світі.
Та найдивніше – людина!
Софокл
• Тіло ж само по собі – це ні благо, ні зло.
Горацій
• Від зародка до новонародженого – такий шлях розвит-ку клітин; вони розмножуються, піддаються перетво-ренням, але все розпочинається... з історії одного коха-ння, історії складної, неподібної іншим...
Жан Ростан
• Мати носить дитину дев’ять місяців у своєму тілі, два роки на руках і усе життя у своєму серці.
Шарлотта Стетсон
• Навіть на малокровних і фізично не розвинених жінках вагітність відбивається благодійно, сприяючи нормаль-ному розвитку і загальному зміцненню організму.
К.К.Скробанський
• Моя дружина гарна, вагітність не псує її зовнішності, а надає їй довершеності – це життя б’є в ній ключем.
Лоранс Перну
• Людські можливості ніколи ще не були виміряні; не можемо ми судити про них із досвіду – адже випробу-вано ще так мало.
Торо
• Людина – найвищий продукт зеленої природи. Але для того, щоб насолоджуватись скарбами природи, людина повинна бути здоровою, сильною і розумною.
І.П.Павлов
• Короткого життя ми не отримуємо, а робимо його та-ким; не бідні ми життям, а користуємося ним марно-тратно. Життя довге, якщо ним розумно користуватись.
Сенека
• Тіло людини є така ж святиня, як і дух, з яким воно нероздільне... І тому я вважаю, що людина ніколи не має права нехтувати своїм здоров’ям.
Л.М.Толстой
• Прекрасне і красиве в людині немислиме без уявлення про гармонійний розвиток організму і здоров’я.
М.Г.Чернишевський
• Наші хвороби нам не шкодять, коли ми про них вже знаємо.
Г.К.Ліхтенберг
• Не одним хлібом живе людина…
Біблія
• У всякого своя доля і свій шлях широкий…
Т.Шевченко
• Хто бере – усе той тратить,
Хто дає – усе придбав.
Шота Руставелі
Весенняя погода обманчива: солнце уже ликующе сияет, готовясь вот-вот запылать в полную силу, а ветер еще пронзительно свеж. Ледяным наждаком он обжигает щеки, кисти рук, щиплет за пос, запускает невесомые ладошки под одежду. И все-таки весна грядет, и весь мир уже чувствует неминуемое ее приближение: звенят валдайскими колокольчиками трели жаворонков, а из земли пробиваются еще робкие, крошечные, редкие листочки клевера и полевой герани. Спешат жить и цвести, хотя и не пришло еще их время. Не угадаешь, что будет завтра: то ли потеплеет вдруг так, что поневоле захочется, скинув обувь, пробежаться по нагретому солнцем асфальту босиком, то ли завьюжит снова, заметет дорожки, на которых еще вчера отпечатались в сырой земле твои неспешные шаги. И все-таки, грядет весна.
Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак. (Портрет)
Не знаю, чого вони оце так тікають, - сказав дід Платон, ідучи за Савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. - Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди. Еге, - промовив Савка. - Скільки літ їх учили, ти подумай, Платоне. А вони тікають. От він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської й дитячої крові. - Психологічна характеристика.
(думки, почуття тощо)
Ну, сідайте, повезем. Чого стали? - сказав дід Платон. Він стояв уже біля човна з веслом. - Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери… Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! - загримав дід на когось із нас. (Характер (учинки, ставлення до інших)
Я дивився на діда Платона і з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу
Характеристика героя іншими персонажами