Пізнавати світ від народження до смерті, проникати в його таємниці й премудрості — властиво людям Сходу, різним його націям і народностям. Пошуком сенсу життя, причин його швидкоплинності й різноманіття його форм з давніх часів зайняті думки і японських філософів. Японія — країна найбагатшої культури, неосяжних знань, численних відкриттів, дивних традицій. Книга віршів для будь-якого японця — джерело життєвої сили й духовного збагачення, необхідного, як повітря й сонце (у такий б відбувається в Східній Азії спілкування «від духу до духу»).
Особливе місце в ліриці японців займає пізніший за часом виникнення жанр хайку (або хоку), що є ніби усіченим танка.
Один із кращих постів, що працювали в жанрі хайку, — Мацуо Басьо (1644—1694). Басьо перетворив хайку, що буквально означає «гумористичні вірші», на серйозний жанр пейзажної лірики. Його поезія, наповнена глибоким філософським змістом, пильною увагою до внутрішнього світу, прагненням проникнути вдушу явищ природи, вирішує проблеми пізнання дійсності з позицій любові дожиття й людини. У творчості Мацуо Басьо здобули високе звучання події щоденного життя людини.
главной темой Анны Ахматовой, я считаю, является тема любви. Ее стихи о любви отмечены настоящим драматизмом, и это ставит их в один ряд с мировой классикой. Лирическая героиня Ахматовой готова на жертву ради любви:
Милый мой!
И я тоже. Умру с тобой.. .
Ее любимый был сам неординарной личностью, к тому же — известным поэтом. Их взаимоотношения дали толчком поэтическому вдохновению этих замечательных творцов. В своих мемуарах Вера Николаевна Неведомская вспоминает: "Ахматова — в противоположность Гумилеву — всегда была замкнутой и всюду чужой. В Слепневе, в семье мужа ей было душно, скучно и неприветливо... " Далее Неведомская вспоминает, что Ахматова моментально преображалась, когда разговор заходил о поэзии. Она жила поэзией. О любви она писала то с потрясающей нежностью:
И томное сердце слышит
Тайную весть о дальнем.. .
То вновь драматично, с тяжким предчувствием:
А наутро встанешь с новою загадкой,
Но уже не ясной и не сладкой.
И омоешь пыточной кровью то, что люди назвали любовью.. .
Последнюю строфу Неведомская приводит в своих мемуарах по памяти. Это показатель того, что стихи Ахматовой имеют свойство глубоко и надолго западать в душу. Да и как не запасть, когда боль разлуки режет прямо по живому:
Не придумать разлуку бездонней,
Лучше б сразу тогда — наповал.. .
И, наверно, нас разлученней
В этом мире никто не бывал.
Жизнь и любовь Анны Ахматовой сплетаются в одну нить. Эти понятия для нее неразделимы.
Источник:http://www.litra.ru/composition/get/coid/00027601184864058270/woid/00031601184773068856/
Объяснение:
