Якби не було прикро, але кохання не завжди може зробити людину щасливою. Особливо, коли на це впливають деякі погані фактори та перешкоди.
цей приклад привів нам Михайло Коцюбинський в повісті "Тіні забутих предків", а саме на прикладі Івана Палійчука та Марічки Гутенюк. Де молода пара на змогла бути разом та не "мала права на щастя". Потім Іван Палійчук одружується на Палагні, яку зовсім не любить. А потім дізнається, що Палагна йому зраджує. Через деякий час, він дізнається, що Марічка померла. Ця новина взагалі вбила його душу. Потім він побачив свою кохану в образі мавки та пішов за нею та впав з моста, та загинув, думаючи про свою любов.
Також з цієї теми не відставала й Ольга Кобилянська. "Меланхолійний вальс". В цій новелі вперше була піднята тема про незалежних жінок. На прикладі Софії Дорошенко, у якої мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
Отже, кохання не завжди може приности щастя та окриляти людину, доводити її "до метеликів у животі". Кохання в житті не дорівнює щасливим кінцем двох закоханих з казки.
Мабуть, тому, що в ній не було головного - дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. Новий варіант - "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. І він замінив цю назву іншою - "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.